Живу
Цієї осені нема депресії у мене,
Окрилена я справами,мрія жене,
Усі думки,стараюся-лінюся
І сильно йти в перед боюся.
Суспільна думка,
Хача погано це,
Важлива для мене.
Вона,як гумка,
Стирає моє лице.
Я не здаюся,ще не все!
«Суспільство мені їжі не дає»
Пам’ятаю говорила бабуся,
Чи хто? Скаржучись ,гуде .
Моє слівце і я борюся,
Закрию очі-музика у вуха
І йду,хоч вона не покриває світ.
Він чутен як та муха,
Із мене його хитрий сміх.
А інколи так злість хватає,
Що мене в сторони кидає.
І це погано,лишусь я
Як та глупа,
Згадається світу і то все собі,
Що хоч собі під носа говори,-
Усе до тебе повернеться,
І копчанятко двійко дасть.
Таке то справедлива світу масть.
Та серце після цього б’ється,
Заводять мене в нікуди,
Ось лиця хлопців чарівні.
Та правду знаючи вони
Нікчемні відкину легко і туди.
Туди-сюди,туди-сюди.
То мрія Богом дана
Горить і я спішу,світ відпусти,
Ой не люблю тебе світу хвала,
Розбещуєш мене.
Краще ті злі на мене слова,
А то ле-ле,ле-ле,
Щоб я закохана у себе ще була.
Ну все закохана?Це істина.
О,бідне серце,що цим загнило,
Усе що маю Богом дано,не сама
Собою рождена я на життя.
І не сама я контролюю кожен день.
Ну впень-забудькуватий я олень.
Люблю картини гарні-це луна,
Природе без екопроблеми чарівна.
Отже іду,живу,ідею я несу,
Хоч як не як -себе веду.
Підкормлюю,підтримую.
І то не я,а янгол.
Велике дякую,
Зі мною важко,ти бо вол?
Силач щоб стримати мене
І врятувати,Бог тебе збагачує.
(©Саша Павловська)
З’явився у світ — 22.11.2011р.
