Художник
Нічого , лиш сонце для мене ще світить.
Нічого, крім серця для мене не б’є,
Лиш їжа і сни мою душу зігріють,
І легше від вдиху стає,
Як зникла надія і мрія,
Як проклятий той реалізм заспівав,
Живу аби жити, душа тихо ниє,
Пам’ятаю як він малював
Картини чарівні,не мокрі ,осінні.
На них ми були поруч,у двох.
Та музу свою,він не міг відпустити її?
А вже стало пізно, все розбилося в крах,
І сум покотився і плач народився
І він всі картини забрав,
Забрав із собою ,навіки забрав,
Пуста галерея де він працював,
А сад біля неї так швидко зав’яв,
І стіни облупли, і пали всі струхли,
Лишились руїни лише,
Туди тільки дощ і погана погода,
Людину якусь занесе.
Заносить листя пожовкле туди,воно все пада…
Вітер його все мете,
Художник ж далеко,
Сумний,чи шукає ,
Чи вже нову музу знайшов.
То світло,то темно,
А він десь бреде.
Я ж без нього не існую,
Мені боляче,
Я кожен день сумую,
А може він подивиться на ту картину?
А може це помилка,я для нього лиш єдина?
А може він приїде ,забере,
Любов,що лиш ним живе.
(©Саша Павловська)
2012