Роки невпинно плинуть за водою
Роки невпинно плинуть за водою,
А серце наче відмира.
Незнаю мій великий Боже,
Хто в тебе в мене відбира,
Рядки невпинно котяться рікою.
Та тільки от у розумі лише
Де золото хлібів зі мною,
Де запах висоти брине,
О снігопади, люті вітри,
Ви били вогнищем лице,
А розум знань невпинно рище,
А серце стогне, що любе.
Та час мина, вода зливає,
Не баламутиться вода,
Ти вчора був чужим зі мною,
Сьогодні зовсім вже нема,
Сьогодні був щастям зі мною,
А завтра порвана душа,
О вітер, січень, січень люта,
О скільки можна мене бить,
Я все ж людина, все ж дівчина,
І я не можу нелюбить.
(©Саша Павловська)
22.03.13