Осінь
Де весна,де весна…?
Добре ,що її нема!
Осінь цариця тепер моя.
І я її раба остання.
Де зима ,де зима…?
Ще не скоро ,ще нема!
Осінь ось тут ,чарівна.
Немов німа експресія.
Де ж літо ,де ж літо…?
Пройшло оковите!
Настала осінь.
Ступає боса,
Закосичена в моїм волоссі
Невідпущу ,її люблю.
Мій жовтий листок
Опав і намок,
А мій замок
Закрився,замовк.
Я помилок своїх не повторю,
Чужого в серце своє не пущу.
Навіки осінь збережи
Мої затвори.
Ніхто не ввійде
І в домі не буде мене.
Накрила Ти всі мої помилки,
Забула я про час і хто такі усі
Житейськії часи.
Мене віднесли
Далеко від роздумів
В інші світи.
Хотіла забути кого я люблю.
Хотіла простити зрадницю цю.
Любов я забула і це почуття
Мене оминуло ,ожило життя.
Я вийду на сцену ,я страх поборю.
До вершу ,до вітру дорогу знайду.
Даремні ,нікчемні колишні вірші!
Неправда в них зацвіла,
Ведуть вони всі в нікуди.
Коханий ,коханий ,ти хто?
Примара і болю лиш слід?
Ти там у страхітних зелених кучах,
Зароджуєш нестерпний ти жах.
Ти ж лиш на словах ,
На мокрих вустах.
А віра ожила глибоко і взмах…
…осіння пора ,очі відкрила швидко так.
Дощі і вітри,
Холодні рядки,
О,букви живі
Люди це ж ми?!
Як янголи мрії і праці
Одні ,не вір їй у сні,
Як мокра водиця,
Несправжні ці всі,
А все то ілюзія
Очі відкрий і лети
У даль я з тобою ,а ти?
(©Саша Павловська)
З’явився у світ — 27.10.2011рр