Олександр Олесь – В роковини Шевченка
Одно питання мимоволі Весь час в думках моїх встає: Чому не вгледів він сонця волі, Чому тепер він не жиє?
Якими дужими громами Пророчий голос би гримів, Якими буйними річками Котивсь, шумів би його спів!?
Які б вінки він сплів героям І як уславив би їх чин?! Він грав би в сурму перед боєм, Боровся б сам серед руїн.
А як оплакав би могили, Яких би квітів насадив!.. Калина б віти похилила, І в вітах вітер гомонів.
Якими лютими бичами Карав би нас, що кволі ми, Що розійшлись ми манівцями На крок єдиний до мети.
Як в душу б він заглянув кожну, Як кожний біль би наш відчув. Він влив би міць непереможну, Серця б він вірою натхнув!
І де б він був? Чи на засланні, Серед неораних степів, Чи разом з нами на вигнанні — Ділив би сльози і терпів.
Він тут би був! Орел крилатий Не зміг би стерпіти ярма, І як би там він міг співати, Коли вітчизна вся німа!!