Лебітка лиці

Опубліковано Павловьскою Сашою в Вірші про природу

Проміння пробивається крізь скло,
Кізь лінзи у маленьких окулярах
І на зливається воно,
Тепер обличчя мов у діамантах.
Червоні,повні крові губи ці,
Немов щодавно зїли щось солодке
І очі усміхаються твої,
Недавно ще солоно-мокрі.
В волоссі закрутилися вітри,
Що ти їх розпустила нещодавно,
Нічого не змінилося?…Скажи.
А ти ж така красива ,вічно гарна…
Ось,прозвенить дзвінок і ти поринеш.
У вир подій підеш ти мов лебітка,
Бо як би не хотілось плин спинить…
Не спиниться вона так швидко.

(©Саша Павловська)

23.02.2011р